Презентація другого альбому "Kozak system": звіт-враження.
Вважається, що у скрутні часи необхідно, стиснувши зуби, терпіти. Та думаю, саме тоді варто пам’ятати про мрії, музику та свободу.
Доречно робити
недоречні (на перший погляд) речі. Наприклад, поїхати на концерт улюбленого
гурту в інше місто. Будуть інші виступи, думаєш собі, ближче, може навіть у
місті, де живеш. І нічого, що на їх концерті не був ще жодного разу. Нащо ж
створювати собі зайвий клопіт? Та цей клопіт підштовхує зімпровізувати, неочікувано
навіть для себе посунути буденне і зайве на другий план і зробити, чого
потребуєш.
Про презентацію 27
березня другого альбому гурту «Kozak
system» «Живи і люби» дізналася випадково. «Відкриють концерт
«Жадан і Собаки» - прочитала в анонсі. Пощастило киянам – таке поєднання. Інформацію
сприйнято й посунуто в дальню шухляду пам’яті.
Та за кілька днів
до концерту щось перемкнуло в голові – хочу поїхати і все. Голос здорового глузду
натякав, що зустрічі із Жаданом та «Собаками в Космосі» не проходили поза
увагою в Донецьку. А «Kozak
system» виступатиме з концертами ще. Дарма, що жодного
разу не чула їх вживу, є ж магічне слово «потім». Та вже протягом цього останнього,
найдовшого в часовому просторі року життя показує, що все може бути востаннє.
Треба здійснювати жадане зараз: невідомо, чи для всіх наступить завтра.
Саме відчуття того,
що робиш ірраціональний вчинок, – надихає. Рідкісну удачу, що «мов птах, сидить
на плечі», необхідно хапати за хвіст.
...Публіка
у вишиванках, в одязі з національною символікою, тризубами, жовто-блакитними
стрічками, дівчатка у віночках. Бійці, що зараз перебувають у Києві: їх
запросили «Kozak
system». Усі ведуть жваві бесіди, маневрують від танцполу до
бару і назад. Чекають початку.
Перед концертом
відбулася неочікувана прелюдія. Жінка на сцені, тримаючи в руках примірник нової
книги Жадана «Життя Марії», оголосила аукціон. Старт – 350 гривень: хто більше?
Виручені кошти, обіцяє вона, використають на потреби наших захисників. Щедрих людей
знайшлося немало, і незабаром перший друкований примірник з автографом письменника
передали особі, яка запропонувала за
нього 200 доларів.
Нарешті концерт
розпочинається. Появою на сцені «Жадана та Собак». Ексцентричним та
неочікуваним вступом Сергія Жадана з ненормативною лексикою, яка дивовижним
чином вписується в концепцію та не ріже слуху. Далі команда жарить. Знайомі вірші
з різних збірок сучасного українського поета, що знаю напам’ять. Знайома
музика, тандеми слів й акордів, рядків та мелодій. Тому деру горло, почувши улюблені
композиції та добре знані тексти, хоча знаю: наступного дня, що там – після концерту!
– хрипітиму, як старий патефон. Та кого це хвилює у ці моменти. «Країна» в n-ний
раз переконує, що «я залишаюсь, це моя країна», з усіма цими скаженими фанами
української музики та української поезії. Очікувана «Жінка», звісно, звучить остання, за
традицією. Один з кращих творів про любов (а їх у літературі не так багато, як на мене).
Виступ запалив публіку. Не хотіли відпускати. Кричали «біс». Ну й отримали
свої «Два портвейни» :)
Сергій Жадан –
такий собі рокер-революціонер, за духом, за харизмою. Окрема подяка
інструменталістам: супровід до текстів – що треба, на рівні. Навіть дивно, як
літератор так органічно вписався в музичний проект. Удається це не всім.
Пауза упродовж
хвилин 15-ти. Шанувальники українського року знов прямують до бару. Я вже
починаю сумніватися, чи не треба було й нам туди зазирнути для більших
веселощів.
Головні дійові
особи вечора після налаштування апаратури з’являються на сцені із надзвичайно красивою
композицією "Зродилися Терки". Але повільною. Тобто драйвовий настрій
вже розчинився в паузі, а тут ще мелодійний, баладний початок. О’кей, пісня все
одно супер. Голос соліста звучить чисто, чітка вимова, інструментальними партіями
по-справжньому насолоджуєшся.
Здалося, що публіка
розкачувалася заново. Причина, думаю, - небажання відпускати драйв, а повільні
пісні таки його трохи охолоджують. Як і словесні відступи, пояснення, та багато
виступів дітей. Ні, діти – молодці: виступати перед ошалілою публікою ще треба
зуміти, але їхні тоненькі голоси перекривалися електроінструментами та
криками/оплесками/підтримкою залу. Тому загалом вкрай важко було розібрати
тексти пісень, що виконували юні артисти. Скажімо так: діти – не рок-формат.
Щодо гурту «Kozak system».
Вважаю, що це один з найцікавіших сучасних проектів (з тих, що знаю принаймні).
Український фолк круто поєднується з роком. В аутентичному колориті є щось магічне та енергетичне. Класна інструменталка: гітара, бас, перкусія, акордеон,
труба! (прямо відкрила для себе цей інструмент, до того не цінувала його соло) надзвичайно
вдало поєднуються. Труба звучить впевнено, свіжо (як для рок-колективу), заклично,
безапеляційно, драйвово. Усі інструментосоло цікаві, звук якісний, мелодія і гармонія
змушують бігати мурах по шкірі, а під нею підігрівають кров. Самобутньо. Гурт
має своє обличчя, власний стиль. Хороша подача соліста Івана Леньо: повторюсь, чиста
інтонація, насичений тембр, чітка дикція. У харизмі голосу також не відмовиш.
Але на концерті безперервного
«плюща» не було, хоча все сподобалося. Драйв був у кількох піснях, заслуханих і
переслуханих, звісно, найулюбленіших. «Така спокуслива» таки пролунала :),
навіть у дуеті гурту з автором вірша, Дмитром Лазуткіним (приємний сюрприз).
До
речі, на заході було немало гостей: Фоззі («ТНМК») виступав із «Жаданом та Собаками».
Скрипаль Василь Попадюк – з «Kozak system». Віртуозні пасажі Попадюка можна було лише побачити: почути
неможливо через надрив електроінструментів. У цьому випадку треба або змінювати
баланс звуку електрики, щоб «пропустити» скрипку в музичний простір, або ж
акустичний інструмент замінити на електричний, інакше її не почують, якби би
скрипаль не намагався.
Приємним був фінал
концерту. «Сніг» на вірш Жадана пролунав незвичайно: камерно, затишно і глибинно. Мінорна, та не
сумна тональність. Без ріжучої туги. Красива й наповнена сенсом композиція. Виконана
з автором тексту.
Загалом концерт
сподобався і залишив надзвичайно приємні спогади. Був якийсь камерний і
домашній. Для своїх. Хоча не всі гості знайомі один з одним :) Спогади ці дають привід більш поважати себе за подібні вчинки: не потім, а зараз.
Завжди треба казати «зараз».
Усі світлини з концерту взяті тут: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.948822401829249.1073741845.406209552757206&type=3