субота, 15 червня 2013 р.


Загадковий листок з Ваґнерівського альбому


Ріхард Ваґнер, один з найвідоміших німецьких композиторів, - особистість складна та цікава. За часів свого життя Ваґнер прославився не тільки своїм потужним музичним даром, але й нескінченними боргами та жахливим конфліктним характером. Між іншим, знаменитий німець був улюбленим композитором Адольфа Гітлера та письменника Томаса Манна, який, до речі, відкрито виступав проти фашизму.
В першу чергу композитор відомий як автор опер. Для нього вищою формою мистецтва була «музична драма». Цю концепцію музикант і втілив у своїх оперних творах. Серед наймасштабніших з них можна назвати такі: «Летючий Голландець» (1843), «Тангейзер» (1845), «Лоенгрін» (1848), «Трістан та Ізольда» (1859), «Нюрнберзькі мейстерзінгери» (1867) цикл «Перстень Нібелунгів» (до нього увійшли «Золото Рейну» (1854) «Валькірія» (1856), «Зіґфрід» (1871), «Смерть богів» (1874)). Опери Ваґнера мають грандіозну музичну тканину та суттєво відрізняються від опер його попередників та сучасників своєю структурою: композитор не використовує традиційні форми (арія, дует тощо), а включає великі наскрізні вокально-симфонічні сцени. Твори також відрізняються величезною кількістю лейтмотивів, які виплітають складну оркестрову матерію, накладаючись один на інший, при чому вони часто є не завершеними тонально, присутнє тільки нескінченне нагнітання емоцій, як, наприклад, у циклі «Перстень Нібелунгів».


Проте навіть у музичній скарбниці грандіозного Ваґнера знайшовся зовсім інший за характером твір: «Листок з альбому» (Albumblatt for piano in C major) – п’єса для фортепіяно, датована «Париж, 18 червня, 1861». Цей невеличкий твір був написаний для Поліни фон Меттерніх, особи, що при дворі Наполеона ІІІ була близькою подругою імператриці Євгенії. «Листок з альбому» був своєрідною вдячністю за підтримку музики Ваґнера у Парижі та клопоти щодо постановки його опери у французькій столиці, а також виявом бажання композитора подальшої підтримки княгині.


Безперечно, будь-який твір досконало звучить в оригіналі, проте бувають виключення. Німецький скрипаль ХІХ ст. Авґуст Вільгельмі зробив перекладення п’єси «Листок з альбому» для скрипки, транспонувавши її з До мажору в Ля мажор. На редактора п’єси звернула увагу, бо зустрічала це ім’я раніше. І хоча Вільгельмі не був композитором, не має слави легендарного віртуоза Паґаніні і, на жаль, не дуже відомий навіть в музичних колах, його ім’я врізалося в мою пам’ять, мабуть, вже назавжди. Знаменитий педагог Леопольд Ауер, даючи методичні поради щодо техніки виконання скрипкових штрихів у своїй праці «Моя школа гри на скрипці», згадує його виступ так: «Вільгельмі, великий скрипаль і один з тих, хто прославився своєю фізичною витривалістю, не володів ані хорошою треллю, ані хорошим стаккато. Проте він умів витягувати зі свого Страдіварі найповніші і найпотужніші звуки, які тільки я можу пригадати, бо я чув його в Росії близько сорока чи сорока п'яти років тому». Мене, як прихильника скрипки саме за її магічний чарівний тембр, звук, голос, такий опис виконання вразив: «Як би я могла почути гру Вільгельмі, напевно, цей скрипаль був би одним з найулюбленіших». Так  Вільгельмі став ідеальним скрипалем в моїй голові, в моїй уяві, хоча я не чула його жодного разу. Генрієтта  Зонтаг, знаменита оперна співачка, а пізніше й венгерський композитор і піаніст Ферец Ліст пророкували йому славу Паґаніні. Виявилося, що деякі записи виступів  Вільгельмі  збереглися, проте якість перших фонозаписів суттєво відрізняється від сучасних. Тому, на жаль, неможливо насолодитись його виконанням на дуже старих записах так, як на живому концерті.


Вільгельмі став додатковою ланкою у творчому синтезі: композитор – редактор-перекладач – виконавець – слухач. Досить довгий ланцюжок. В інших видах мистецтва є тандем з двох складових: письменник – читач, художник – споглядач тощо. Але слухач не може сприйняти музичний твір, взявши в руки ноти, навіть якщо він вміє з легкістю читати їх й чути внутрішнім слухом. Бо виконавець вносить своє прочитання, стиль, манеру, внутрішні духовні та інтелектуальні ресурси, ставлення до твору. Саме завдяки праці Вільгельмі скрипалі мають можливість виконувати цей шедевр. І в дуеті мелодія стає ще більш ніжною, щирою та світлою.



                                                                 (виконує Олег Криса)


Після перших акордів вступу фортепіяно  лунає  голос скрипки  – як легкий свіжий вітерець, що залетів у сонячний день через відкрите вікно і закружляв у таночку прозорий тюль. Вітерець проливається разом із денним світлом по всій кімнаті, раптом підхоплює аркуші старого альбому…і один з них падає на рояль. Що на ньому? Стара світлина? Олівцевий малюнок? Чи загадкова поезія? В будь-якому разі вітерець оживив давній спогад, що тепер проникає у думки та реанімує колишні почуття. Вітер стає все сильнішим, він гне дерева за вікном, а у кімнаті знов піднімає листок з новою силою. Він вихором крутиться у повітрі, а скрипка розказує про найемоційніші моменти цього спогаду, примушуючи пережити їх з новою силою, як вперше. І ось…все заспокоюється: листок повертається на своє місце, це був лише спомин. Знову світла кімната з відкритим вікном. Сонячні промені струменять крізь фіранку. Вітерець повністю стих.

1 коментар:

  1. Дуже цікава стаття. Інформативно, але й художньо разом із тим. По-більше б саме такого контенту сучасній мережі.

    ВідповістиВидалити